Якою може бути наукова кар’єра в Україні? Ольга Маслова про вектори розвитку і популяризацію науки

Чому наукова кар’єра — це не обов’язково пожиттєва посада в університеті, у чому плюси й мінуси роботи науковця та без яких навичок з наукою не подружитися?

Про все це розповідає популяризаторка науки та співзасновниця науково-популярної ініціативи Nobilitet Ольга Маслова.


Ольго, розкажіть, як і коли ви зрозуміли, що вас глобально цікавить не філологія і не історія, а біологія?

Насправді мене все цікавило. Але біологія дійсно більше, ще з дитинства. Окрім адекватного для свого віку журналу «Юний натураліст», який виписував дідусь, я любила ще й бабусині книжки з клінічної цитології, у яких були красиві фіолетові лейкоцити та чудернацькі наукові терміни, що вабили мене ще з дошкільного віку.

У школі я займалась музикою (клас скрипки) і любила виступати, але після призового місця на республіканській олімпіаді з біології у 8 класі впевнилась, що далі хочу вступати на біофак. У результаті я закінчила бакалаврат, магістратуру та аспірантуру на кафедрі цитології у КНУ імені Тараса Шевченка і стала кандидаткою біологічних наук.


У дитинстві вам ніколи не казали: «Яка ще наука? Ти ж дівчинка!»?

Жодного разу. А ще я рибалила і стріляла з гвинтівки. Жодних гендерних стереотипів.


Ви задоволені якістю своєї освіти? На вашу думку, що потрібно змінити в українських університетах?

Важко сказати, що варто було б змінити. Мабуть, у першу чергу — більше зв’язати освіту із реальною наукою та зменшити відсоток часу, який і викладачі, і студенти/аспіранти витрачають на бюрократію. Але важливо при цьому залишити саму сутність університетів — не зводити навчання лише до отримання суто практичних навичок у певному напрямку.

Своєю освітою я абсолютно задоволена і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Не дивлячись на бюрократичне пекло, з теплом згадую і свої аспірантські часи. Мій дисертаційний об’єкт ще й досі один із улюблених.

Але коли мене зараз питають, куди вступати, я трохи гублюся. Тому що час іде, багато що змінюється, і зараз набагато більше можливостей, ніж 15 років тому.

Як складалася ваша кар’єра після випуску?

Ще у магістратурі я почала працювати в Інституті молекулярної біології та генетики й Інституті генетичної та регенеративної медицини, потім там же виконувала частину дисертаційної роботи, поки навчалася на аспірантурі в університеті.

Потім мене запросили у комерційну компанію, де я пропрацювала 4 роки на посаді наукового директора. Після того я пустилася у вільне плавання популяризації науки — консультувала інноваційні проекти й інвесторів, викладала на запрошення в одній традиційній (що було досить болісно й недовго) та кількох альтернативних школах, стала тренером у Школі довголіття, а ще створила власні проекти — Needorium і Nobilitet — і взагалі мала безліч пригод.


Наукову кар’єру часто уявляють як пожиттєву й одноманітну роботу в університеті. Ваша історія зовсім на це не схожа. Ваш випадок — виняток чи так буває часто?

Насправді у різних країнах ситуація дещо відмінна. Наприклад, типова західна академічна кар’єра найчастіше дійсно привязана до університету, адже й наука там сконцентрована саме у вишах, які одночасно є й дослідницькими комплексами. В Україні ж освіта і наука не завжди під одним дахом, тому у нас є, скоріше, два традиційні шляхи.

Перший — пріоритетно освітній: людина викладає у виші та поступово досягає професійних звершень — від асистента кафедри до професора, декана, ректора. На жаль, на цьому шляху власне наукою займатись не всім вдається, адже чим вища кар’єрна сходинка, тим більше адміністративної роботи, і дуже мало хто доходить до лабораторії та бере безпосередню участь у дослідженнях.

Другий — пріоритетно дослідницький: людина працює у науково-дослідницьких інститутах від академій наук (класичний варіант — Національна Академія Наук України) і рухається від молодшого до провідного наукового співробітника. Тут також можна займати адміністративні посади (завідувач відділу, директор інституту), але у цьому випадку ви все одно зазвичай залишаєтесь ближче до лабораторії, ніж професорсько-викладацький склад.

Звісно, бувають випадки, коли людина поєднує обидва шляхи, хоча це істотно важче.

Якщо згадати не класичну академічну кар’єру, а інші професійні шляхи у навколонауковій сфері, то ще існує можливість влаштуватися у комерційну компанію, яка займається інноваційними розробками. Для медико-біологічних напрямків це взагалі досить популярний варіант.

Особисто мій шлях популяризатора науки у нас взагалі не вважається якимось окремим типом діяльності, інколи мене навіть сприймають як морську свинку — «ні до свиней, ні до моря». Хоча цього року я відновлюю деякі свої наукові напрацювання та планую певний час проводити у лабораторії.


У вас є досвід роботи і на державу, і на комерційний сектор, і на себе. Розкажіть про основні особливості наукової роботи у кожному форматі.

Тут дуже багато залежить від індивідуальних особливостей сприйняття. Кожен із цих форматів може бути ідеальним для однієї людини і пеклом для іншої. Плюс у рамках навіть одного формату є багато локальних нюансів.

Наприклад, у кожному науково-дослідницькому інституті своя атмосфера, і якщо ви склали певне враження про один — цього недостатньо, щоб робити висновки про інші. Іноді навіть у різних відділах одного НДІ усе може бути зовсім по-різному. Теж саме і у бізнесі — всередині кожної компанії свій особливий клімат, немає універсальної схеми. Навіть якщо вам здається, що наукова робота у комерційній компанії — це робота виключно над «замовленням», а власні проекти не підтримуються, — знайте, що теж буває по-різному. Можна, наприклад, довести, що саме ваша розробка принесе компанії більше грошей, ніж запропонований напрямок, та отримати гроші під неї.

Особисто для мене максимально комфортний варіант роботи — на себе. Але я прекрасно розумію, що він підходить не всім, тому що не має, по-перше, меж відповідальності (тобто ти відповідаєш буквально ЗА ВСЕ), а по-друге — нормованого графіку. Мені дуже важко синхронізуватися з «нормальними» людьми, бо я, наприклад, можу бути відносно вільна у будній день, а коли у всіх традиційний вихідний — читаю лекцію, займаюся проектом чи взагалі поїхала у відрядження. А ще через відсутність керівника ти ніколи не можеш нікого звинуватити у своїй втомі, адже ти сам собі і мотиватор, і демотиватор.

Але важливо відзначити, що, наприклад, у Nobilitet я не сама, а з партнеркою — Валерією Лошмановою. Ми часто жартуємо, мовляв, дуже добре, що ми обидві іноді потрапляємо у протифазу: коли в однієї період «не хочу ні з ким спілкуватись», на допомогу приходить інша, а коли виникають якісь сумніви чи труднощі — завжди є та, хто підтримає. І це зовсім інший формат мотивації, коли ви — команда на паритетній основі, а не учасники ієрархічної схеми.


Де вам працювалося найтяжче, а де, навпаки, найлегше?

Важко порівнювати, тому що для різних людей поняття «важче» чи «легше» також можуть відрізнятись. Для мене необхідними були всі етапи, і всюди були часи, коли мені працювалось у кайф, відчувався розвиток та вистачало внутрішньої мотивації, а були — коли ставало дуже важко й приходило розуміння, що варто щось змінювати. Власне, що я й робила.

Якщо говорити про сьогодні, то мене влаштовує той режим, який я собі врешті-решт створила, хоча й улюблені справи інколи можуть сильно втомлювати, якщо вчасно не перемикатись та не змінювати хоч щось.


Чому у результаті ви вирішили зупинитись на популяризації науки?

Тому що популяризація — це те, чим у фоновому режимі я займалась ще зі студентських років, хоча спочатку я це так, звісно, не називала. Ще студенткою у 2007 році я завела блог, де писала якісь побутові речі, але у дописи дуже часто вплітала щось науково-популярне: розповідала про нейромедіатори, про клітини, про наукове мислення. Окрім нього були ще й тематичні блоги: «Про біологію українською», кілька блогів англійською та російською, але у певний момент усе це переїхало на Facebook.  Ще у магістерські часи почала виступати на таких собі квартирниках, потім почав викристалізовуватись окремий рух популяризаторів науки — колеги з Інституту фізіології започаткували крутий проект «Моя наука», для якого я також тоді писала і який досі робить багато важливих для наукпопу речей.

Однак весь цей час популяризація науки була певною мірою «побічним ефектом» від моєї основної діяльності, але у певний момент, якраз після того, як дещо втомилась від інших видів діяльності, я вирішила перевести її з другого на перший план.

Та й, чесно кажучи, це дійсно те, до чого я маю хист. Адже саме популяризація науки — з її постійною необхідністю публічно виступати, писати напівжартівливі тексти та робити презентації з гіфками й мемчиками (при цьому не примітивізуючи та не перекручуючи наукові факти) — це саме той формат, який поєднав мою любов до науки з любов’ю до мистецтва й самовираження.

Я часто проводжу паралелі між наукою та мистецтвом, адже обидва ці види діяльності дуже красиві та унікальні для людини як виду. Саме тому я дуже обурююсь, коли чую протиставлення «сухарів-учених» та «митців із тонкою душевною організацією». Це не протилежності, це різні форми прояву одного й того ж бажання: пізнати світ та себе.  

Моя мета — популяризувати критичне мислення, науковий погляд на світ та мотивувати кожного розвивати свою природну зацікавленість біологією.

У дитинстві ми всі трохи біологи: «Чому синяк такого кольору?», «Чому голуб на дорозі помер?», «Чому котик мурчить?», «Чому мені боляче?».

На жаль, часто шкільний формат подачі біології замість любові до цієї науки приносить ненависть до предмету, а вже у дорослому віці людина раптово ловить себе на думці, що й досі хоче знати відповіді на ті дитячі запитання та ще й на сотню нових. Плюс світ швидко розвивається, ми бачимо новини про генетичну інженерію чи пропозицію зберегти стовбурові клітини, але при цьому не всі можуть зорієнтуватись у тому, про що мова, й оцінити адекватно якусь наукову новину новину чи рекламу.  Тому у першу чергу я акцентую увагу на формуванні мислення, популяризації тверезого підходу до життя та важливості пізнання.


У чому, на вашу думку, основні мінуси роботи у науковій сфері в Україні? З якими труднощами доводиться стикатися?

Перше й головне — це недостатнє фінансування, викликане недостатнім розумінням задач та особливостей наукової діяльності людьми, які мають вплив на це фінансування, та й суспільством загалом.

Крім того, у нас досить виражений конфлікт поколінь у науці, адже часто у відділі є люди пенсійного віку та студенти й аспіранти, а людей умовно середнього віку мало, бо частина з них виїхала за кордон.


А які плюси? Як би ви підбадьорили людину, яка хоче будувати кар’єру в науці, але сумнівається і боїться труднощів?

Головний плюс — ти завжди можеш дізнатись щось вперше. Хай це буде якась дрібничка, лише деталь чогось великого, але тільки науковець має таку розкіш — на власні очі побачити щось, що ніхто до цього не бачив, або зрозуміти якийсь механізм, або взагалі вигадати свій підхід до чогось.

Якщо боятись труднощів — то можна взагалі нічого не робити. Не тільки у науці, а й взагалі. Труднощі будуть обов’язково.

Вважається, що у точних й природничих науках головують чоловіки. Чи дійсно це так і чи стикались ви із упередженим ставленням до себе чи інших жінок-науковиць?

Якщо чесно, я завжди опиняюсь у не надто приємному становищі, коли питають про мій особистий досвід, бо яскравих прикладів упередження чи дискримінації я не згадаю.  У тій царині біології, якою переважно займалася я, було достатньо жінок — саме у них я навчилася усіх лабораторних методів. Проте у колег, особливо з інших напрямків (наприклад, у зоологів та інших «польовиків»), все ще трапляються випадки дискримінації, і я знаю про такі неприємні історії.  


Які якості потрібно мати, щоб досягти кар’єрних успіхів у науці?

Дуже різні, в залежності від обраного напряму й мети. Без сумніву, важливе аналітичне мислення і здатність рухатись від часткового до загального і навпаки. А ще, звісно, банальна цікавість — якщо людина не вміє ставити питання та не загоряється у процесі пошуку відповідей, то в науці їй буде важко.


Як ви вважаєте, чи може людина без профільної університетської освіти збудувати кар’єру в науці за допомогою, наприклад, онлайн-курсів?

Онлайн-освіта — це дуже-дуже круто. Але для фундаментальної науки все ж таки потрібна фундаментальна освіта. Є речі, яким поки що неможливо навчитися дистанційно й віртуально.


Що ви робите, щоб постійно бути у курсі всіх змін та новин у сфері та професійно розвиватись?

Читаю наукові статті та підтримую контакти з авторитетними представниками галузі.


Поділіться, будь ласка, цікавими науково-популярними ресурсами.

Насправді сама я майже не читаю наукпоп (крім випадків, коли отримую завдання написати рецензію на книгу). Надто багато часу йде на роботу з першоджерелами — власне науковими статтями — і на їх адаптацію для сприйняття людьми без спеціальної освіти. Відповідно, часу для перечитування спрощених версій вже не лишається.

З українських джерел завжди рекомендую сайт проекту «Моя наука», та й Facebook-сторінки його дописувачів також можуть бути цікавими тим, хто слідкує за українськими науковцями. Один з моїх проектів — Nobilitet — ділиться інформацією про нобеліатів у форматі лекцій. Ще рекомендую слідкувати за проектом моєї менті з програми Дівчата STEM Олександри Блажевич — Inventa. Інформацію про здоровий спосіб життя шукайте у Здравомыслие, про мозок — у Beehiveor, навколонаукові мемчики — на сайті Довколаботаніка. А ще колись Антон Сененко зробив повний перелік українських популяризаторів науки, науково-популярних сайтів та заходів.


Що вас мотивує у вашій роботі?

Важко сказати. Напевно, те, що кожен із нас живе в інформаційній бульбашці, а сумарно рівень раціонального та наукового мислення в українського суспільства досі, на жаль, вкрай низький, і це варто виправляти. А також дещо егоїстичний фактор — для мене це форма самовираження.


Вас також може зацікавити

Чому бажання зрозуміти, чого ви хочете — пастка? Інтерв’ю з кар’єрною експерткою Оленою Рєзановою

Терпіти не можна боротися: як жінкам реагувати на непрофесійну поведінку під час співбесіди

Как это — проработать 10 лет на одном месте?

 

Ещё 4 интересные статьи

Як досягти визнання? 5 кар’єрних порад із книги «#НАШІ на карті світу»

Я змінила 5 робіт за рік. І ось чого це мене навчило

И себе, и людям: BlaBlaCar, Kabanchik и Chasopys о работе в сфере шеринг-экономики

На что я СМОТРЮ и НЕ СМОТРЮ в резюме? Колонка Валерии Ионан