Як розпочати кар’єру ще до закінчення університету? Досвід Святослава Мариніна

Святослав Маринін про те, як розпочати кар'єру ще до закінчення університету

Почуєте, як хтось каже, що студенту неможливо знайти роботу і тим паче досягти кар’єрних успіхів, — покажіть йому це інтерв’ю.

Святослав Маринін навчається на 5-ому курсі у КПІ, працює проджект-менеджером в ІТ-компанії, веде кілька проектів одночасно та має під керівництвом 30 людей. Розпитали, як він поєднує роботу, навчання, ще й участь у громадському житті.


Святославе, ти вже знав, чим хочеш займатись, коли обирав університет? Як вибір зупинився на КПІ?

У школі я активно займався фізикою і математикою, хоч і навчався у школі з поглибеним вивченням іноземних мов. 🙂 Брав участь в олімпіадах та конкурсах різних рівнів: міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних. Тому з вибором технічного напрямку для подальшого навчання довго не вагався.

Якось у 10-му класі, як учень-слухач Малої академії наук України, я побував у Києві на очному етапі навчальної школи з фізики. На урочисту частину нас запросили до зали засідань вченої ради Київського політехнічного інституту.

Це було неймовірно! Перший і найстаріший корпус КПІ, осінні пейзажі, атмосфера знань та науки… Недарма перший корпус часто називають «київським Гоґвортсом». Саме тоді, вийшовши з автобусу і ступивши на бруківку біля першого корпусу, я обрав КПІ своєю майбутньою альма-матер, хоч і сам того ще не усвідомлював.


Батьки такий вибір підтримували чи, навпаки, відмовляли?

У нас у родині прийнято ділитися своїми думками, поглядами на певні питання, але рішення завжди залишалися за мною. Так само і з моїм братом, який, до речі, зараз також навчається у КПІ.


Важко було звикнути до столиці?

Сам я з невеликого, але затишного Тернополя. Київ, звісно, багато чим відрізняється. Але з перших днів столиця захопила мене виром життя та подій, тож часу на ностальгію просто не було.


Коли ти вирішив, що варто не лише навчатися, а й заробляти?  

Свої перші гроші я почав заробляти ще в школі — допомагав татові з онлайн-бізнесом. Це була нескладна, але дуже відповідальна робота — розміщення рекламних оголошень в інтернеті. Я дуже пишався, що, на відміну від однолітків, уже заробляю власні гроші, а не тільки отримую від батьків.

А вже на першому курсі університету я зрозумів, що якщо хочу запрошувати дівчат на каву, то студентської стипендії та коштів батьків не вистачить. 🙂 Тому паралельно з навчанням почав підробляти репетитором з математики.


Як в університеті взагалі ставляться до того, що студенти рано починають працювати?

У нас на кафедрі прикладної математики люблять повторювати, що на першому і другому курсах студенти повинні старанно навчатися, оскільки протягом цього часу формується фундамент майбутнього світогляду професіоналів. На третьому курсі можна замислюватись про свій шлях в індустрії і першу роботу, а на четвертому вже подаватися на стажування та відкриті вакансії у різні компанії. Тому зазвичай більшість студентів десь так і рухається у професійному житті.


Чи вдалось насолодитись студентським життям?
 

Студентське життя пройшло у постійних шуканнях та активних справах. Пам’ятаю, як у першому семестрі першого курсу провів вечір перед першим і найголовнішим екзаменом з матаналізу разом з активістами з інших вишів — ми розробляли стратегію відповіді студентства на ймовірне скасування стипендій. А наступного дня – екзамен, який, між іншим, вдалося скласти на відмінно.

Якось так і проходило моє студентське життя: громадський активізм, волонтерство, суспільно важливі проекти та кампанії, зрештою, навіть спроби відкрити власну справу.


Розкажи, будь ласка, про досвід громадського активізму.

Спочатку я входив до кола небайдужих студентів КПІ, а у кінці першого курсу познайомився та незадовго після того став членом громадської організації ФРІ (Фундація регіональних ініціатив).

ФРІ — це організація молодих людей, які прогресивно мислять і втілюють у життя мрію про успішну та справедливу Україну. Ми не отримуємо жодної копійки за нашу діяльність, не підтримуємо жодної політичної партії і нас не фінансує жодний фонд чи олігарх — і при цьому ФРІшники (так ми себе називаємо) роблять круті проекти і впливають своєю небайдужістю на реальні рішення органів влади.

Це був реально крутий досвід. Я досі активно допомагаю ФРІшникам порадами та фінансово. І рекомендую всім, хто не знає, з чого почати, спробувати себе у громадській діяльності.  


Ти ще й у власному бізнесі встиг себе спробувати?

Це було на третьому курсі. Я почав серйозно замислюватись, чим хочу займатися у житті. Згадав, як ще на першому курсі проходив навчання у стартап-школі, і написав і-мейл бізнесмену, з яким тоді познайомився. Повідомив, що шукаю будь-яку (навіть безплатну, для досвіду) можливість попрацювати в стартапі з динамічної командою.

Він мені швидко відповів і запропонував зустрітись найближчим часом. Мені пощастило, бо зловити його в Києві було важко через постійні відрядження. Під час зустрічі він познайомив мене з моїм майбутнім партнером Сергієм.

Незабаром ми вдвох збудували команду КПІшників — інженерів та дизайнерів — і розпочали роботу над мобільним додатком. Користувачі грали в ігри та брендовані квести і заробляли бали, які потім можна було обміняти на реальні знижки або подарунки у партнерській мережі.  


Чому ж вирішили припинити?

Чесно кажучи, ми витратили багато часу на дослідження ринку та підбір команди, вже мали першу версію додатку, але пошук користувачів без маркетингових бюджетів виявився складнішим, ніж ми очікували. А коли не отримуєш фінансової винагороди, через певний час зникає весь запал. Тому згодом, практично вичерпавши фінансові подушки всіх членів команди, нам довелося припинити активну фазу стартапу і перейти у найм, принаймні на певний час.   


І так ти знайшов роботу, де працюєш і досі?

Так. Я здобував технічну освіту, мав досвід роботи з клієнтами, тому швидко знайшов цікаву мені роботу спеціаліста з технічної підтримки клієнтів у компанії CloudMade. Згодом я добре проявив себе у роботі з людьми і мене перевели на позицію проджект-менеджера, власне, ким я працюю і зараз.


Як вдавалося поєднувати роботу та навчання?

Сьогодні в ІТ-компаніях доволі гнучкий графік — головне, щоб робота була виконана якісно та вчасно. Тому із цим не виникало особливих проблем. Хоча інколи під час сесії доводилось добряче спітніти і витратити кілька безсонних ночей на підготовку.


Як ти вважаєш, сьогодні потрібно вчитися у виші чи це просто загублений час?

На моє глибоке переконання, вчитися потрібно, але важливо не давати при цьому різним безглуздим традиціям радянської освіти маніпулювати та керувати тобою.

Наприклад, коли викликають в університет лише аби видати завдання для лабораторних робіт, хоча їх абсолютно спокійно можна надіслати електронною поштою. Або коли декан тобі говорить, що в університету немає грошей на ремонт старих аудиторій з поламаними меблями та побитими вікнами. Це все реальні історії. І важливо не миритися, а боротися з такими проявами «совку» у вишах.


Наскільки робота проджекта стресова? Що виснажує найбільше і як із цим впоратись?  

Я б сказав, що у мене дуже стресова робота. Проджект-менеджер — це як глава держави (колись один мій досвідчений колега поділився такою аналогією). Він (або ж вона) повністю відповідає за успіх проекту, за стосунки між людьми, за дотримання зобов’язань, за вчасну і проактивну комунікацію зі стейкхолдерами конкретного проекту і ще багато за що.

Недарма кажуть: якщо проект закінчився успішно, то це заслуга всієї команди, якщо ні – то винен проджект-менеджер. Виснажують ситуації, коли ти проробив дійсно велику роботу, а колеги у силу певних обставин цього не бачать.

Як із цим впоратись? Чесно кажучи, маю кілька гіпотез, але жодного ідеального рішення. Проте намагаюсь хоча б не повторювати цієї помилки щодо інших. І завжди хвалю команду чи конкретну людину за її успіхи, коли є можливість.


Чи були ситуації, коли твій вік викликав здивування та недовіру?  

Так, бували такі випадки. Зазвичай допомагає щира і відверта розмова з людиною. І, звісно ж, час. Коли у складних ситуаціях ти не ховаєшся за співробітниками, а встаєш із ними пліч-о-пліч, це суттєво піднімає твій авторитет, і упередження, які були на початку, зникають.


Що порадите старшим за віком колегам у роботі з поколінням Z?

Пораджу більше довіряти молодому поколінню. Ми не маємо стільки досвіду, скільки наші старші колеги, але водночас маємо величезне бажання виконувати роботу якісно і на гідному рівні. Зрештою, від цього залежить наша репутація.


Є у тебе «улюблені» помилки? Чому вони тебе навчили?  

Помилок я зробив багато і продовжую їх робити постійно 🙂 Помилки навчають і дають дорогоцінний досвід.

Серед «улюблених»… Якось, уже проджект-менеджером, я став учасником прикрої ситуації — різко та несправедливо розкритикував свою колегу перед командою, чим суттєво погіршив свої стосунки з цією людиною та іншими.

З часом я переосмислив цю ситуацію і в особистій розмові щиро перепросив колегу. Сьогодні ми зберігаємо хороші робочі стосунки. Помилки роблять усі, але у критичних моментах важить, хто буде поруч із тобою. Тому важливо завжди старатися бути другом для своїх співробітників.


Що можете порадити молодим людям, які тільки починають будувати кар’єру?

Пораджу ніколи не здаватися. Ніколи. Це основний мій принцип, за яким я живу: завжди йти до кінця.


Вам також буде цікаво:

«У нас в компании не смотрят на возраст!» Как в 21 год стать Senior Developer и управлять командой?

5 советов по тайм-менеджменту для тех, кто ничего не успевает

Читайте также:  Правила индивидуальной беседы: советы сотрудникам и руководителям

Ещё 4 интересные статьи

Як досягти визнання? 5 кар’єрних порад із книги «#НАШІ на карті світу»

Я змінила 5 робіт за рік. І ось чого це мене навчило

Якою може бути наукова кар’єра в Україні? Ольга Маслова про вектори розвитку і популяризацію науки

И себе, и людям: BlaBlaCar, Kabanchik и Chasopys о работе в сфере шеринг-экономики